Чи існують певні фізіогномічні риси, здатні попередити світ про наближення війни? Політолог Росс Міллер та його дослідницька група вирішили перевірити теорію, згідно з якою пропорції обличчя державного лідера корелюють із його схильністю до агресивної зовнішньої політики. В основу роботи, результати якої опублікувало видання PsyPost, ліг аналіз так званого fWHR — співвідношення ширини обличчя до його висоти. Цей показник розраховується як дистанція між вилицями, поділена на відстань від верхньої губи до брів.
Науковці звернули увагу на цей параметр не випадково. Попередні психологічні дослідження неодноразово демонстрували, що чоловіки з ширшими обличчями часто сприймаються як більш домінантні, амбітні, а подекуди й агресивні. Міллер вирішив перенести ці спостереження з площини міжособистісних стосунків у глобальну політику, проаналізувавши біографії та зовнішність 1761 лідера зі 174 країн світу за період з 1947 до 2010 року.
## Динаміка конфліктності: від першого року до досвіду
Методологія дослідження була прискіпливою: для кожного політика відбирали фронтальні фотографії з нейтральним виразом обличчя, аби уникнути спотворення пропорцій через усмішку чи ракурс. Отримані дані порівнювали з архівами міжнародних збройних конфліктів, враховуючи при цьому супутні змінні: рівень мілітаризації держави, тип політичного режиму (демократія чи автократія), вік лідера та географічне розташування країни відносно потенційних ворогів.
Результати виявилися доволі несподіваними. Статистика підтвердила, що керівники з високим показником fWHR (ширшими обличчями) ініціювали воєнні дії значно частіше. Найбільш вираженою ця закономірність була на початку каденції. Протягом першого року перебування при владі «широколиці» політики розв’язували конфлікти майже втричі частіше, ніж їхні колеги з вужчими пропорціями обличчя.
Цікаво, що цей ефект поступово нівелювався з плином часу. Вже до третього року правління різниця в ініціативності між двома групами лідерів практично зникала. Дослідники висунули гіпотезу, що на старті кар’єри політики з певними психотипами, які відображаються у зовнішності, прагнуть якнайшвидше здобути репутацію «сильної руки». Це своєрідний сигнал міжнародній спільноті про готовність захищати інтереси держави силовим шляхом. Проте згодом, коли репутація вже сформована, а зовнішньополітичні вектори визначені, біологічні чинники поступаються місцем прагматизму та досвіду.
## Соціальний вибір чи біологічна схильність
Попри виявлену статистичну залежність, автори застерігають від спрощеного сприйняття результатів. Форма обличчя — це не вирок і не пряма вказівка на майбутню агресію. Наукова спільнота наголошує на важливості феномену причинно-наслідкового зв’язку, який у цьому контексті може бути зворотним.
Цілком ймовірно, що не «широке обличчя» змушує людину воювати, а навпаки — народи чи еліти в часи глибоких криз та передчуття загрози підсвідомо обирають лідерів, які мають вигляд маскулінних, суворих та рішучих захисників. У психології цей ефект відомий як пошук «домінантного обличчя» у скрутні часи. Отже, зовнішність політика може бути не причиною війни, а відображенням мілітаристських настроїв у самому суспільстві, яке його обрало.
До того ж, не варто забувати про технічні обмеження. Якість історичних знімків, освітлення під час зйомки та навіть вікові зміни шкіри можуть впливати на точність вимірювань fWHR. Політологія традиційно спирається на інституційні чинники: економічні інтереси, геополітичні союзи та державну ідеологію. Дослідження Росса Міллера додає до цієї палітри біологічний вимір, проте воно лише підкреслює складність людської природи, де гормональний фон, соціальне сприйняття та велика політика переплітаються у химерні вузли, що іноді розв’язуються лише на полі бою.
