Коли людина потрапляє в ситуацію, де треба терміново везти хворого — додому, в лікарню, у хоспіс чи навіть в інше місто — перша думка: «Зроблю все сам». Бо хто ж, як не я? Покличемо сусідів, візьмемо машину, якось донесемо, покладемо ковдру, підкладемо подушку — буде добре. Але правда така: перевезення лежачих хворих — це не просто «посадити в авто». І дуже часто саме «якось» призводить до проблем. І навіть біди.
Помилка перша — “Хворому стане краще по дорозі”. Здається, що, якщо дістатися швидко, то можна обійтися без фахівців. Але саме дорога — найуразливіший момент. Людина може бути спокійна вдома, а в авто — тиск різко падає, дихання збивається, серце шалено б’ється. Усе — через стрес, тряску, позу тіла. І якщо поряд немає медика з обладнанням — ти нічим не допоможеш.
Помилка друга — “Можна вивезти на простирадлі”. Звичайні тканинні простирадла або ковдри, які використовують замість нош, — травмонебезпечні. Людина
може зісковзнути, перевернутися, отримає вивих або навіть перелом. Особливо, якщо спускають по сходах. Ноші мають бути фіксуючі, зі зручною ручкою, з м’якою посадкою — це безпека, а не розкіш.
Помилка третя — “Їздимо на звичайній машині — поміститься”. Навіть якщо ви знайдете машину з великим салоном, то лежачу людину там не закріпиш. Вона ковзає, б’ється об двері на поворотах, не може змінити позу, якщо починає боліти спина або німіють ноги. І навіть якщо все виглядає ззовні нормально — усередині хворому страшенно некомфортно або й боляче. Медичні авто обладнані зовсім по-іншому: амортизація, кисень, матрац, підголівник, фіксація.
Четверта помилка — “Ми всі поруч, якщо що — допоможемо”. Але якщо починається паніка або критична ситуація — допомогти вже ніхто не може. Не тому, що не хоче — а тому, що не знає як. Які ліки дати? Як посадити? Як робити штучне дихання, якщо почнеться задуха? У медичних бригадах все просто: фельдшер бачить, що щось не так — і діє, миттєво. Бо в нього досвід, ліки, інструменти. Родичі в найкращому випадку — розгубляться, в найгіршому — зроблять гірше.
І п’ята, найпідступніша помилка — “У нас усе вже добре, ми вже не в критичному стані”. Саме тоді, коли здається, що криза минула, що вже можна не викликати нікого, бо “все нормально” — тоді й виникають інциденти. Людина ще слабка, ще не відновлена, тіло не готове до навантаження. Але ж їй не скажеш: потерпи біль, поки ми трястимемось ґрунтовкою. Якщо їдеш — то з турботою. Бо інакше потім можна повертатися назад, у лікарню.
Особливо важливо пам’ятати про все це, якщо ви плануєте перевезення лежачих хворих Київ чи в передмістя. Тут часто вузькі під’їзди, немає ліфтів, багато сходів. А ще затори, ями, нерви. У таких умовах самостійні спроби перевезти хворого — лотерея. І дуже ризикована.
То що ж робити? Все просто: довіряти фахівцям. Ви не лікуєте вдома апендицит самі. Ви не ставите діагнози без аналізів. То чому транспортування має бути винятком? У службах, як-от Docomed, усе продумано. І персонал, і маршрут, і техніка, і навіть емоційна підтримка. Бо транспортування хворих — це про безпеку, гідність і турботу. А не про імпровізацію.
